Ліна Костенко колись писала «Віддай людині крихітку себе — за це душа наповнюється світлом». Вслід за Ліною Василівною цю фразу, як своє кредо взяла колись, років з 15 тому, психолог Тетяна Хамелюк. Зараз вона віддає крихітку себе на заняттях із дітьми у безпечному просторі, який працює в рамках проєкту «Стійкість та розвиток». Тетяна працює у проєкті соціальним педагогом і зізнається, цілком і повністю слова Ліни Костенко зрозуміла і проживає лиш зараз, завдяки саме безпечному простору.
«Лиш з появою у моєму житті Карітасу та проєкту «Психосоціальна допомога дітям шкільного віку” я осягнула всю силу і міць цього вислову», — каже Тетяна і додає, що донедавна діти у школі ідентифікували її як «психолог” і дуже малоймовірно, що хтось із понад тисячі учнів знав психолога на ім’я. Адже заняття мало чим відрізнялися від звичних уроків, а відсутність тренінгової кімнати й тотальна зайнятість дітей в школі, ускладнювали можливості групової роботи.
«Так ось який ти – безпечний простір!» – сказала Тетяна пропрацювавши декілька місяців у проєкті. Коли у вересні 2022 їй сказала колега «приїхали люди з Карітасу, здається, вони можуть втілити твою мрію про кімнату для занять з психологом», Тетяна не повірила. Черговий чийсь проєкт, який забере в неї чимало часу та енергії. Але ті «люди з Карітасу» в короткі терміни спланували облаштування безпечного простору, або як люблять називати його діти у всіх локація «кімнати Карітасу», забезпечили простір матеріалами, обладнанням, а соціальних педагогів — навчанням, підтримкою і супроводом. Простір став безпечним не лише за назвою програми, але й за відчуттям дітей, батьків та й самих педагогів.
«Щоразу, коли двері безпечного простору відчиняються, я бачу групу дітей, які чекають на заняття й аж підстрибують від збудження та радості. І це не залежить від віку, їм 6, чи 16! Перші їх враження були “Вау, це як за кордоном!”, а тепер вони просяться просто прийти та посидіти у безпечному просторі, поспілкуватися між собою. Кажуть, їм тут безпечно, затишно і по-домашньому спокійно», — розповідає Тетяна Хамелюк.
Підтримувати, викликати усмішку, тепло, радість та затишок, оживляти інших — усе це дає сенс життя і того, що ти на своєму місці, переконує Тетяна і додає, що ми живі настільки, наскільки маємо змогу наповнювати інших. Це розуміння, каже, відкривається щоразу, як діти заходять і виходять з безпечного простору і як вона сама туди приходить і якою виходить.
«Це усвідомлюється через щирі обійми дітей, що біжать назустріч, через “добрий день” дитини, яка йде з мамою по вулиці й говорить ніби пошепки, але так, що чутно: “Мамо, мамо, то ж наш психолог! Таня!» Через дитяче “Не хочу звідси йти…” після заняття, коли вони занурюються у пуфи та почувають себе у безпеці. Це усвідомлення приходять коли простір наповнюється історіями довіри про свої переживання і травми, про свої великі перемоги маленьких дітей, колючих підлітків і таких вже змужнілих юнаків», — каже Тетяна Хамелюк.
Вона розповідає, що одні із найзворушливіших моментів, коли в коридорі школи підходять колега, чиї діти навчаються у школі й кажуть: “Дякую, Тетяно Олегівно! Вчора знову не порозумілися з сином. Зазвичай, він кричить, істерить. А тут – в найнапруженіший момент видихнув і пішов у ванну. Я, чесно, спочатку злякалася. Бо почула крик. Виходить мій Артем. Каже: “Не хвилюйся, то психолог сказала, що так можна викинути агресію… говорімо далі!». Соціальний педагог додає, що це і є результат створення саме безпечного простору, де діти можуть довіритися, почути й реально втілювати у життя те, що діти чують на заняттях.
Підсумовуючи, соціальний педагог зізнається: «Безмежно вдячна Карітасу, проєкту Стійкість та розвиток» й усій цій історії в моєму професійному житті. І впевнено кажу – ДАЛІ БУДЕ!»
Безпечний простір діє в рамках проєкту “Стійкість та розвиток”. Проєкт реалізовує Карітас Хмельницький УГКЦ за підтримки Caritas Ukraine, Caritas Österreich та фонду Renovabis
