Працюючи з дітьми, каже соціальний педагог проєкту “Стійкість та розвиток”, вони часто й самі пропрацьовують свої емоції та страхи. Діти бачать їх відкритість і більше довіряють. Тим більше зараз, у часі війни: більше занять, більше дітей, більше навантаження психологічного. Адже стреси та війна ускладнюють наші стани.
“Коли в один день чотири-п’ять таких занять, це дуже виснажує. Але, яке б в мене не було заплановане заняття, я корегую його під запит учнів. Іноді вони приходять і кажуть , що мали важку контрольну, або конфлікт з учителем, вони хочуть поговорити про це. Вони довіряють і хочуть про це розповісти і це про те, що вони почуваються в безпеці. Якось я вже знесилена сиджу, і розумію, що діти знову хочуть щось обговорити, а я не маю енергії. До мене підходить дівчинка, обіймає, каже: “Я відчула, що Вам це зараз дуже треба. Ви нас так навчили відчувати”. І вони всі підбігають, обіймають… Я сиджу і в мене сльози течуть! А вони кажуть, що навчилися приймати чужі емоції і вже мені кажуть: плачте, це нормально!”, – розповідає Тетяна Хамелюк.
Прийняття чужих емоцій, вміння їх проживати – це більше, аніж просто знати, що такі емоції існують. Ми у безпечному просторі вчимося тієї людяності, яку так боїмося втратити!
Безпечні простори діють в рамках проєкту “Стійкість та розвиток”. Проєкт реалізовує Карітас Хмельницький УГКЦ за підтримки Caritas Ukraine, Caritas Österreich та фонду Renovabis
