Так казали дітям, вивезеним з окупованих територій, українські вчителі, які перейшли працювати на бік окупантів. Так говорили дівчатам із Херсону, 13-річній Наталці та 11-річній Ірині (імена дітей змінені задля збереження конфіденційності). Херсон тоді був окупований, але навчання у школах продовжувалося за правилами ворогів. На літо дітей із місцевих шкіл запросили відпочити у дитячий табір в Крим. Хтось погодився відразу, а тим, хто не погоджувався, дуже переконливо, іноді зі зброєю в руках і прямими погрозами, переконували відпустити дітей.
«Нам сказали, що ми їдемо в табір на два тижні. Потім ці два тижні продовжили ще на два і так пів року», – згадує Наталка. Дівчина розповідає, що поїхала в табір разом із більше як сотнею дітей з її школи, з класною керівничкою, яка вже працювала на окупантів. Спочатку все й справді було як у таборі, прогулянки, творчість, дискотеки, якісне харчування та відпочинок. Згодом, коли два тижні стали вже місяцями, дітям не давали можливості спілкуватися із рідними, не випускали за територію табору і протягом усього часу, вони не знали, живі батьки, чи ні.
Дітям сказали, що батьки від них відмовилися і поки що вони житимуть у таборі. Батьки ж тим часом шукали можливості повернути дітей.
«Поки ми були в окупації, я не мали можливості звʼязуватися з донькою. А вже коли звільнили Херсон, ми просили усіх, кого могли, волонтерів, правоохоронців, всіх, хто хоч якось міг допомогти дізнатися щось про дитину і забрати її додому. Вже у вересні 2022 року, волонтери із Києва, допомогли нам виїхати через треті країни у Крим і там розшукати дитину», — каже Світлана, мама Ірини.
Зараз обоє дівчат проживають на Хмельниччині, навчаються, оговтуються від примусового «відпочинку».
«Я більше ніколи, напевно, не поїду відпочивати в жоден табір, бо мене від одного лише слова трусить. Та й від мами далеко навіть відходити не хочу, хіба в школу йду», — каже Ірина підсувається ще ближче до мами.
Зараз Ірина проживає в одному із містечок на Хмельниччині, навчається у місцевій школі та мріє працювати в ІТ сфері. Вже зараз із цікавістю відвідує кожен урок інформатики й самостійно навчається за відкритими лекціями у ютубі. Але старенький телефон, який у неї був, зламався і тепер навіть відеоуроки дивитися немає на чому.
В рамках проєкту з Протидії торгівлі людьми, команда благодійного фонду “Карітас Хмельницький УГКЦ” придбала для дівчат ноутбуки з усім додатковим обладнанням. А от телефон Іринка попросила у Святого Миколая пообіцявши натомість у всьому допомагати мамі, добре вчитися і навіть вигулювати собачку.
