Ніна Олександрівна приїхала з Херсонської області, з Берислава. Вони з родиною проживали за 12 кілометрів від Каховської ГЕС. Доньки та син виїхали звідти ще минулого року, а вона все відмовлялася. Каже, не вірила, що її рідне місто можуть знищити. Зараз Берислав – це територія без будинків і сотнями вирв від снарядів.
“Мій чоловік залишився на Херсонщині, у нього трохи далі від лінії фронту господарство, пасіка. А мене в жовтні вивезли військові волонтери сюди, до доньки. Ми жили на лінії фронту, прямо над річкою і дуже заважали росіянам. Хоча я сама росіянка, але не можу вмістити того, що вони творять. Народилася я у Воронезькій області, а 47 років тому, після одруження, чоловік привіз мене в Україну. Зараз маю трьох дітей і шестеро внуків”, – розповідає жінка і додає, що жила собі й раділа усьому.
Але війна майже все зруйнувала. Добре, каже, хоч живі залишилися. Вона дуже хоче додому, але вже точно знає, що повертатися немає куди. Тут вона живе в орендованому будинку у Кам’янець-Подільській громаді. Каже, все влаштовує, в місті жити не хоче, бо з собою привезла дві собаки та чотири кішки. Двох із них – підібрала вже перед самим від’їздом, вони дуже м’явучали біля розтрощеного під’їзду. Собаки теж постраждали від обстрілів, одній снарядом відірвало ногу, в іншої – хвіст, лише шерсті шматочок висить.
Ніна Олександрівна розповідає, що У Бериславі вона годувала і виходжувала понад тридцять собак і котів. На момент, коли вона виїжджала, лише її власних було 12 котів.
“Люди виїжджали від початку війни, а тварин залишали. Я їх підгодовувала від початку війни на всій території нашого мікрорайону. Потім вони всі перебралися до нас у двір, в господарське приміщення. Ті тваринки, які в мене жили, нормально приймали всіх, хто приходив. Очевидно, що тварини теж відчували, що треба об’єднуватися і триматися купки”, – каже пані Ніна.
Спочатку вона все купувала за власні гроші, чимось допомагали люди, які ще залишалися в місті. Згодом, їжу для тварин почали підвозити волонтери.
Вже тут, на Хмельниччині, з кормом для тварин, як і з продуктовими наборами, побутовою хімією та гігієною, допомагає “Карітас Хмельницький УГКЦ”.
“Я дуже вдячна усьому вашому фонду, Андрію, кейс-менеджеру, який привозить допомогу і всім тим, хто фінансую цю допомогу. Ви робите неймовірно важливу справу, бо ми втратили все, але не втрачаємо, завдяки вам, надію на повернення до життя”, – каже пані Ніна і втирає сльози вдячності.
