«Ми прожили в окупації пів року. Страшно було навіть вийти в магазин, бо через дорогу від нашого будинку жили рашисти у школі та дитячому садочку. Вони напивалися, стріляли просто в нікуди».
Це розповідає Світлана Приходченко, яка з сім’єю переїхали в Дунаївці з Ізюмського району, що на Харківщині. Жінка наприкінці лютого народила третю дитину. Вона вагітною пережила окупацію та евакуацію на відносно мирну Хмельниччину.
Світлана каже, в магазин вони бігали швидко, діти на вулицю не виходили взагалі.
«Страшно було. Діти — шестирічний Єгор та трирічна Ангеліна — спочатку нормально реагували, не дуже лякалися, бо бахкало далеко від нас. А вже коли підійшли близько, в сусіднє село, то ми всі спали одягнені, діти почали боятися. У нас все трусилося, стіни, вікна. А вже коли прийшли наші, ми зустрічали їх зі сльозами на очах! Це було відчуття, ніби камінь з душі впав, було легше вийти навіть по селу пройтися, бо знаєш, що поряд свої, ЗСУ! Коли організували евакуацію, ми навіть не думали й хвилини, відразу погодилися!»
Коли вони їхали евакуаційним автобусом, їм довелося переходити через зірвані мости. Жінка згадує, там скрізь лежали мертві росіяни. А коли переходили черговий міст, вони почали обстрілювати колону!
Спочатку їх перевезли у Харків, але там теж були бої. Згодом сім’ю перевезли на Хмельниччину. Тут, в одному із шелтерів вони й проживають. Тут народився їх третій син Тимур.
Сім’я виїжджали з мінімальною кількістю речей. Коли народився Тимур, потреби зросли й вирішити їх самостійно вже не було можливостей. Кейс-менеджер БФ «Карітас-Хмельницький УГКЦ» взяла сім’ю під опіку. Небайдужі хмельничани передали для сім’ї дитячий візочок, благодійний фонд забезпечив продуктами, засобами гігієни, побутовою хімією, постільною білизною, памперсами та дитячим харчуванням.
Дякуємо усім небайдужим людям, які допомагають разом із «Карітас-Хмельницький УГКЦ» робити добрі справи й допомагати тим, хто цього потребує.
