«Саме таке місце я уявляв, коли ми ховалися у підвалі, під час обстрілів у Рубіжному — щоб було спокійно, яскраво і можна було обіймати друзів».
Михайлик зараз навчається у третьому класі Камʼянець-Поділького ліцею і прибіг на заняття у Безпечний простір, або Кімнату Карітасу, як вони її називають.
Кожне заняття розпочинається з обіймів, пояснює психологиня Тетяна Хамелюк і додає, що Михайлик з першої зустрічі все поривався розповісти свою історію.
«Ми будемо розповідати свої історії? Нарешті!», — зрадів хлопчик і додав: в мене вона важка.
«У цій групі є декілька дітей, які переїхали до нас з різних областей і всі вони, ВСІ! хотіли говорити. Хотіли розповісти свою історію. Декілька разів нагадували про мою обіцянку їм: відвести окреме заняття для їхніх історій… Це для них виявилося дуже важливо!»
Михайлик взявся розповідати перший. Він пам’ятає все, до деталей: коли й хто прокинувся, хто що говорив, куди хто ходив, як і хто приймав рішення. Він довго і в деталях розповідає, як через вікно спостерігав за орками у дворі. Хлопчик розповідав більше очима та емоціями й лише описував все словами. Діти ж слухали всі історії тихо-тихо!
Психологиня каже, хлопчик пам’ятає все, як і хто домовлявся за виїзд із Рубіжного і як вони проїжджали блокпости, хто що говорив, що він відчував, яка та довга дорога до його безпечного «зараз». Як вони проїжджали декілька великих міст, робили зупинки на день-тиждень-місяць, щоб зрозуміти куди їхати далі… Він про все розповідав як дорослий, з такими деталями, на які діти зазвичай не звертають уваги. Але не діти, які бачать війну.
«Я саме так собі й уявляв безпечне місце. Вас уявляв тут і себе. Щоб навколо було спокійно, яскраво і можна обіймати друзів», — каже Михайлик, коли психологиня запитує «Як ви собі уявляєте безпечне місце?».
Саме тому кожне заняття у цій групі розпочинається і закінчується обіймами.
«У кожного з нас є потреба у відчутті безпеки. Обійми для багатьох і є таким відчуттям. Адже не дарма кажуть: коли обіймаєш дитину, не поспішай її відпускати, адже ніколи не знаєш, яку саме потребу ти зараз в ній закриваєш. Якщо в дитини є запит на обійми, як відчуття безпеки, ми це даємо. Зараз дуже багато дітей обіймаються. Але ці обійми – вони особливі, які заспокоюють», – каже пояснює психологиня.
Після заняття Михайлик заривається в кольорові пути, навколо нього гуртуються діти, обіймають, щось розпитують, підтримують. І всі разом, неохоче, зі словами «тут добре, не хочемо звідси йти», все ж таки йдуть на уроки, звільняючи безпечний простір для інших дітей, які теж біжать обійматися. «Щирі обійми рятують», — резюмує психологиня і йде працювати з емоціями наступної групи.
Безпечний простір діє в рамках проєкту “Стійкість та розвиток” у шести навчальних закладах області. Проєкт реалізовує Карітас Хмельницький УГКЦ за підтримки Caritas Ukraine, Caritas Österreich та фонду Renovabis
