Соціальні педагоги, які працюють у школах, в кімнатах Карітасу, вже через декілька занять із дітьми помічали результати. Особливо, коли діти спочатку вередували, шуміли на заняттях, а згодом почали приходити і просто вільно та спокійно себе почувати.
“Така активна поведінка – це захисна реакція. Але вже за два-три заняття у безпечному просторі, діти почуваються тут у безпеці. Вчителі зізнаються, що класи стали набагато дружніші, а діти – привітніші один до одного”, – розповідає Леся Королюк, соціальний педагог.
Леся вже багато років працює у школі. Каже, є класи дуже не прості, у яких часто конфлікти. Але зараз, коли запрацював безпечний простір, такі класи дуже стали дружніми.
“У нас є один клас, там складні діти вчаться. Цей клас пройшов увесь курс занять із психологом. У цей клас перевелася нова дівчинка, з аутизмом. Перед тим я поговорила з дітьми, сказала, що прийде дівчинка не така як ми з вами і її треба оточити увагою. Вона ні з ким не спілкувалась, посміхалася сама собі. І діти почали з нею спілкуватися, долучали її до танців, співали, щось запитували. Ми вперше тоді дізнались, що вона цікавиться філософією. Виявляється, вона читає Фрідріха Ніцше! Навіть я його ніколи в житті не читала, хоча за фахом історик. Ця дитина принесла свої книжки, в них підкреслені цитати, уривки її улюблені… Однокласники побачили зовсім іншу Марію. Тепер вони скрізь беруть її з собою, запрошують грати разом в ігри. Дитина така щаслива і весела! Батьки кажуть, не впізнають її, дуже задоволені результатом. І це все результат роботи безпечних просторів, бо наші діти вчаться бути відкритими, розуміти один одного, товаришувати, поважати тих, хто не такий як вони. Діти вчаться долати труднощі та допомагати іншим”, – каже Леся Королюк.
Педагог каже, безпечні простори – це про безпеку в усіх сенсах. Діти знають, що їх тут приймають, вони тут важливі, можуть все проговорити і вже не стверджуватися за рахунок когось іншого. Їх у просторі приймають з будь-якими емоціями і хвилюваннями.
“Завдяки заняттям у кімнаті Карітасу, а саме так діти називають цей простір, вони відчувають, що за спиною мають тих, хто їх приймає такими як вони є. Бо, на жаль, у сім’ї вони не завжди мають таку підтримку”, – каже Леся Королюк.