Майже з перших місяців повномасштабного вторгнення у Малиничах поблизу Хмельницького, облаштували шелтер для вимушено переміщених осіб. Станом на жовтень 2023 року там проживає понад двадцять осіб з різних міст. Одна із сімей – чоловік, дружина та син – це Шаповаленки із Дружківки.
Раїса Прокопівна з чоловіком та сином виїхала з Дружківки у квітні минулого року. Зараз проживає в одному із шелтерів поблизу Хмельницького разом із більш як двадцяти іншими, які приїхали з різних міст. Хтось із них вже ніколи не повернеться додому, бо немає куди… Хтось чекає звільнення територій і мріє знову увійти до свого дому. Нехай навіть там будуть одні руїни, зізнаються, ми все одно поїдемо додому. Як і пані Раїса, у якої там, у Бахмуті залишилися рідні.
«У порівнянні з тим, як ми жили там, де бомбили, стріляли, то тут добре. Зі мною переїхали чоловік, син та донька, яка зараз працює в Києві», – ділиться деталями жінка і переконує, як там налагодиться все – поїде додому.
Наш фонд, від самого початку, як тільки туди почали заселяти вимушено переміщених людей, забезпечує їх усією можливою допомогою – продуктові набори, побутова хімія, засоби гігієни, теплі комплекти, одяг і взуття. Зараз забезпечуємо гарячим харчуванням.
«Нам привозять кашу гречану, макарони, м’яско, котлети, супчикм… гарно годують. Ще привозили теплі речі, матраси, постільне. Дякуємо вам!» – каже Раїса Прокопівна.
Допомога надається в рамках проєкту «Продовження реагування на надзвичайні ситуації внаслідок російського вторгнення в Україну».